fbpx

Погляд з середини: як київський студент стажувався у Microsoft і Google (частина 1)

Андрію Омельяненку – 22 роки. Зараз він навчається на другому курсі магістратури КНУ ім. Шевченка (факультет комп’ютерних наук та кібернетики) та є інтерном у Microsoft. За його плечима вже два успішних стажування у цій компанії та ще одне у Google. В інтерв’ю TheJune Андрій у подробицях розповів про тернистий шлях інтерна.

Як все починалося

Я народився в селищі біля міста Олександрія. Спочатку навчався у місцевій школі. Там полюбив математику, перемагав на олімпіадах, одного разу не вистачило всього балу до диплому на районній. Але всі ці перемоги були на рівні школи, де конкуренції немає взагалі. В 7 класі я перейшов до Ліцею інформаційних технологій в Олександрії. Там мені пощастило зустрітися з неймовірно крутим викладачем інформатики Валентином Івановичем Мельником. Його учні кожного року перемагають на всеукраїнських та міжнародних олімпіадах з інформатики. Минулого року взагалі всі чотири представники збірної України на міжнародній олімпіаді, що проходила в Азербайджані, були його вихованцями.

Я опинився у потрібному місці в потрібний час, за що я вдячний долі і Валентину Івановичу. У нас була гарно налагоджена система підготовки: кожного дня після уроків ми збирались у кабінеті інформатики, де до вечора розв’язували та розбирали задачі. Протягом вихідних могли писати по 3–4 змагання, а в час, що лишився, ще й їх дорозв’язувати. Було дуже круто!

Отже, я займаюсь інформатикою десь з середини 7 класу. Спочатку це було несерйозно, я не завжди приходив, не особливо працював, та й прогрес був, м’яко кажучи, так собі. Ближче до 9 класу поставив для себе ціль – пройти на міжнародну олімпіаду. З того моменту я й почав плідно працювати і вперше переміг на всеукраїнській олімпіаді.

А в 10 класі я знову змінив школу. Валентин Іванович переїжджав у Кременчук працювати в Ліцеї «ПОЛІТ» та запропонував своїм учням поїхати разом з ним. При ліцеї був гуртожиток, тож проблем з житлом не виникло. У 11 класі мені вдалось здійснити свою мрію: я пройшов на міжнародну олімпіаду. Зараз вважаю, що саме олімпіади дали мені хорошу базу для подальших успіхів, і я неймовірно вдячний долі за те, що познайомився з Валентином Івановичем.

Після ліцею я вступив на факультет комп’ютерних наук та кібернетики (напрям – інформатика) в КНУ імені Шевченка. В ньому вже навчалось багато моїх друзів, які й радили цей виш. Крім КНУ, я ще роздумував про ЛНУ, бо там була можливість займатися олімпіадами з дуже розумними людьми. Але один вступив в Польщу, інший вирішив лишитись у Дніпрі… Тож я все-таки поїхав у Київ.

Зараз я навчаюся на другому курсі магістратури на кібернетиці. У мене йде паралельно навчання, доки я тут на стажуванні в Microsoft у Сієтлі.

Перше інтерв’ю завалив через англійську

Як такої додаткової освіти ніде не отримував. Якщо мене щось цікавить, то я завжди можу це знайти в інтернеті. Зараз неймовірно багато можливостей для самоосвіти. Напевне, найважливіший скіл, який я отримав від університету, – вміння гуглити.

Моя основна база – олімпіади. Через це мені було дуже легко проходити інтерв’ю: там зазвичай просять розв’язувати задачі, які простіше олімпіадних. Але була інша проблема – англійська.

Досі не можу зрозуміти, як мене не навчили їй за 10 років школи. Виявилося, що опанувати мову – нескладно, коли маєш мотивацію та бажання. Можливостей повно: дивитися фільми та серіали з субтитрами, читати книги, піти на курси чи навіть знайти в інтернеті друга, який говорить англійською. Коли я тільки починав цей шлях, то пішов на півторамісячний інтенсив. За такий короткий строк вивчив набагато більше, ніж знав до цього!

На другому курсі я вперше подався на стажування. На інтерв’ю мені дали три задачі. Я всі розв’язав, але жодну нормально не зміг пояснити. Тоді я вчив англійську лише місяць, та ще й на інтерв’ю мені потрапив індієць. Коли погана англійська – вже тяжко, а тут ще людина говорить з дуже сильним акцентом, плюс хвилювання (це ж найперше інтерв’ю в житті!)… В результаті далі я не пройшов.

Магічне слово «реферал»

Як попасти на стажування? Все починається з подачі заявки. Для цього потрібно написати резюме. То не є проблемою: в інтернеті купа ресурсів і шаблонів. Тоді я просто взяв резюме старшокласника, який вже побував на стажуванні, скопіював, вписав свою інформацію – все, резюме готове. Об’єктивно кажучи, воно було не ідеальним. 

Перше резюме Андрія

Саму заявку можна подати на сайті компанії або через реферал. Для другого варіанту потрібно знайти людину, яка працює або працювала в компанії, чи знає якусь людину звідти. І попросити дати тобі реферал. Тобто людина каже: «Є такий-то, я його так чи інакше знаю, проведіть з ним інтерв’ю, будь ласка». І потім, як я розумію, рекрутер дивиться у першу чергу резюме людей з рефералами, а потім вже – загальний список на сайті. В той самий Google приходить три мільйони заявок в рік. Яка імовірність, що вас оберуть з цього списку? Тож якщо є можливість отримати реферал, це точно потрібно робити. Так ви збільшуєте шанси, що вам взагалі дадуть інтерв’ю. А, напевно, найтяжчий етап в усьому процесі – це отримати інтерв’ю як таке.

Як подавав заявку я? У нас був викладач Мєдведев на факультеті кібернетики. Він зібрав пошти всіх олімпіадників, а його учень, який працював у Microsoft, всіх за списком зареферив. Наступного разу я просив реферал у друга, який вже був на стажуванні.

Етап інтерв’ю

Якщо ви пройшли перший етап відбору, вас запрошують на телефонне інтерв’ю. Це може бути в Skype, в Hangouts, де завгодно. На самому інтерв’ю ви розповідаєте про себе: чим ви займалися, який маєте досвід… Така собі розмова про щось загальне. Потім вам дають технічне завдання. Зазвичай це задачі з олімпіадного програмування, але вони трошки інші: специфічні і, я би сказав, простіші. Є купа ресурсів з прикладами. Той же Leetcode.com. Чи Pramp, де взагалі можна проходити інтерв’ю з живою людиною.

Після того, як ти успішно чи неуспішно розв’язав задачу, є час, щоб поставити питання інженеру компанії: чим він займається, що йому подобається чи не подобається. Теж є купа ресурсів в інтернеті, які пишуть, що краще питати, а що – ні. Проходження технічного інтерв’ю – взагалі окрема навичка. Потрібно розуміти, що проходити інтерв’ю в компанію і робота в компанії – це абсолютно різні речі.

Другий етап інтерв’ювання

Зазвичай після успішного телефонного інтерв’ю вас запрошують на онсайт. В моєму випадку це був Белград, Сербія. Microsoft вам все оплачує: переліт, хороший готель, компенсує витрати на їжу. У вас є день на проходження чотирьох інтерв’ю. Вони йдуть одне за одним. Кожне триває 45 хвилин, і є невелика перерва між ними для відпочинку.

На онсайті такі ж інтерв’ю, як і на першій співбесіді. Спочатку ви розмовляєте, потім розв’язуєте задачі. Вам можуть поставити питання про технології, які ви використовуєте, про проекти, які ви написали, про ситуації, які виникали у командах. Зазвичай на інтерв’ю потрапляють люди з проектами чи досягненнями в олімпіадах. Якщо у вас такого немає, а є лише реферал, то отримати запрошення на співбесіду буде непросто, бо кандидатів дуже багато.

До речі, на інтерв’ю тестують і soft skills: наскільки людина вміє вести діалог, наскільки вона зацікавлена тощо. Якщо підсумувати, напевно, є три речі, які потрібні на інтерв’ю: вміти розв’язувати задачі, мати достатню англійську та показати хороші soft skills. І авжеж, просто скласти гарне враження про себе.

На цьому етапі в Microsoft є декілька варіантів розвитку подій. Перший – проходиш три інтерв’ю і тобі кажуть: «На жаль, ви нам не підходите». Якщо ж ви пройшли на четверте, це може означати дві речі. Або вони сумніваються, чи ви точно підходите. Або хочуть знати, чим ви хочете займатися. Після цих чотирьох інтерв’ю протягом декількох днів вам надсилають на пошту результат або телефонує рекрутер.

В день, коли ми проходили інтерв’ю, нам відразу повідомили результат. Мені сказали: «Вітаємо, у вас офер, такі-то, такі-то деталі. Ви будете зараз підписувати контракт чи подумаєте?». Але я був настільки змучений, що пропустив це питання і відповів на щось інше. Вони були здивовані. Але потім через кілька днів я з ними зв’язався і сказав, що «так, я приймаю офер».

Побутові деталі

Переліт, віза – все організовує компанія. Потрібно лише купити страховку, щоб можна було подати документи, і заплатити візовий збір. Але по приїзді в Сієтл компанія відшкодовує всі витрати. Візу J1 в Україні досить легко отримати. У мене є друзі з Росії, у них з цим проблеми: є великий шанс потрапити на додаткову перевірку й отримати візу через рік.

На всіх документах, і навіть на візі, написано, що спонсором є Microsoft. Тож у консула не виникає зайвих питань. Пам’ятаю, я прийшов, мені кажуть: «Ой, круто – Microsoft! Вітаємо». Проста така розмова, неформальна. Все проходить спокійно, без стресу. Хоча коли я йшов, то переживав, звичайно. Квитки туди-назад так само купує компанія. У них повністю налагоджені процеси.

Щодо житла, є дві опції. Або ти береш corporate housing, і Microsoft наймає компанію, яка займається всім: шукає квартиру, завозить меблі… Тож ти приїжджаєш на все готове, забираєш ключи – і живеш. Або можна взяти 7000 доларів і шукати житло самому.

До речі, у першому варіанті все залежить від того, як тобі пощастить. Можуть поселити в чотирьохзірковий готель зі сніданками, де номери коштують по 250 доларів в день. А можеш потрапити у звичайні апартаменти за дві тисячі в місяць. Житло тут дуже дороге – не порівняти з Україною.

У мене був друг, який вже їздив на стажування у Microsoft. Він порекомендував обрати перший варіант: менше мороки. До того ж, коли не знаєш англійської, пошук житла – складний процес. Я кожного разу обираю corporate housing, і воно мене цілком влаштовує.

Стажування

Отже, стажування триває 12 тижнів. Перший раз я потрапив у команду, яка займалася внутрішнім продуктом для code review – CodeFlow. У мене було окреме завдання, тож по роботі я тісно спілкувався лише з двома людьми. Мій проект був частиною Azure DevOps, на той момент цей продукт називався Visual Studio Team Services. Я займався recommendation system для codereview: по історії попередніх рев’ю рекомендував найкращого рев’ювера.

Як це взагалі працює в програмуванні: по-хорошому, при роботі над проектом ніхто не має вносити зміни до коду без перевірки інших. Тому існують pull requests, процес, коли інші люди дивляться твої зміни в коді, дають поради чи коментарі, що можна покращити, вказують на проблеми. Всі люди помиляються, тому цей процес є дуже важливим.

Тоді я не недооцінив поставлену задачу, але тепер розумію, що проект був крутим. Мені довелося читати різні статті, дізнаватися про існуючі підходи, які використовують інші компанії. В результаті я успішно закінчив проект, навіть натренував просту Machine Learning модель. У 2017 році я майже нічого про це не знав. Тож в мене вийшла проста лінійна регресія, яка давала доволі непогані результати. Я був дуже задоволений виконаною роботою. На щастя, мій менеджер також.

Зараз я не впевнений, що трапилось з моїм проектом. Я тоді вирішив робити зміни спочатку в окремий branch, а моя команда, яка мала продовжити над ним працювати, була розформована. Трохи сумно, але це ж перше стажування – по-різному буває…

Додаткові бонуси

Завжди є неочікувані бенефіти. Наприклад, на першому стажуванні в мене була слабка англійська. Мій менеджер був поляком і його я якось розумів, а от ментора, який був індійцем, – дуже тяжко. Тоді я їхав з трьома одногрупниками, потім приїхали ще двоє. Я просився жити зі своїм другом. Але мені пощастило. Щоправда, я це вже зрозумів пізніше. Мене поселили з американцем. Майже кожного вечора ми розмовляли, я просив його виправляти мою англійську. Наприкінці стажування я вже міг говорити. Ще не на будь-яку тему – це прийшло пізніше, але все ж таки… Тож якщо буде можливість пожити з іноземцем – дуже рекомендую! Це, на мою думку, найефективніший спосіб вивчити англійську.

В інтернів є заробітна плата. Вона трохи нижче, ніж у фултаймерів. Але за рахунок того, що працюєш лише 3 місяці, ти платиш менше податків. Потім наприкінці року ще й заповнюєш форму, щоб частину з них повернули. Плюс ти не платиш за житло – і в результаті виходить краще, ніж якби працював на фултаймі. Щоправда, фултаймерам платять додаткові бонуси та, найбільш важливо, акції. Чого, на жаль, я поки не зустрічав в Україні.

Крім високої заробітної плати та житла, в Microsoft ще дають інтернам машину. Зазвичай це нове авто з пробігом близько 5000 миль. Це не зовсім безкоштовно: коштує 275 доларів в місяць зі страховкою, що повністю все покриває і дає змогу розбити машину вщент. Чув історію про інтерна, який це вирішив перевірити, та виклав відео на Youtube, як він стрибає з трампліну. Його правда потім звільнили, але страховка все покрила. Взагалі в Сполучених Штатах дуже тяжко без машини. Враження, ніби міста тут будуються з розрахунком на те, що в кожного є авто.

Взагалі в компанії роблять неймовірно круту атмосферу для інтернів, навіть менеджери іноді говорять: «Не треба так багато працювати, ти ж інтерн, можливо є якісь івенти…». Протягом літа в хедквотер Майкрософта приїжджає дуже багато стажерів (до трьох тисяч). В компанії є спеціальний відділ, який займається тільки організацією розваг для інтернів. Кожного тижня щось відбувається. Літо – ідеальна пора року для стажуванні. На жаль, восени набагато менше людей і дозвілля.

Хто отримує офер?

За 12 тижнів стажування ти пишеш три конекти. Це рефлексія над собою: що зробив, що міг зробити краще, що плануєш робити. Перший конект – опис свого проекту та основних цілей, яких плануєш досягти по закінченню. Під час другого ти вже пишеш, що встиг зробити. А менеджер тобі відповідає, задоволений він тобою чи ні, та дає рекомендації, що покращити. Зазвичай, якщо на другому конекті все добре, все так і залишається. Я не знаю випадків, коли було все добре на цьому етапі, а потім людина не отримувала би офер. На третьому конекті менеджер буквально вказує, давати тобі офер чи ні.

Є інший варіант розвитку подій. На другому конекті ти отримуєш поганий фідбек – і тоді до третього треба постаратися: виправити те, чим менеджер був незадоволений.

На жаль, в результаті все вирішує твій менеджер. На мою думку, це не зовсім правильно. У тому ж Google, наприклад, система працює трохи по-іншому.

На першому стажуванні загалом нас було шестеро людей. Чотири отримали офер, двоє – ні. При чому один не отримав тільки через проблеми з комунікацією. Він зробив дуже круту роботу – кращу, ніж у будь-кого з нас. Але через проблеми з soft skills – хтось когось не зрозумів – він офер не отримав.

Взагалі, у мене склалось враження, що комунікація є найбільш важливим аспектом. Якщо ти посередній програміст, але вмієш спілкуватися, продавати свою роботу та маєш хороші відносини з менеджером та командою, то цього може бути достатньо для оферу. І навпаки: якщо навіть виконаєш всю роботу за 6 тижнів – це не є гарантією успіху.

Після першого стажування я отримав офер на фултайм в Сієтлі, але тоді я не хотів йти на повну зайнятість і попросив ще одне стажування, на яке й поїхав наступної осені…

Як проходить повторне стажування у Microsoft? Як стати інтерном Google? І чим відрізняються стажування у цих компаніях? Читайте у наступній частині інтерв’ю.

Підписуйся на Телеграм TheJune, щоб не пропустити другу частину інтерв’ю.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.